Olga Kovalenko (Ukraine/Deutschland), geb.1986 in der Ukraine, Kiew. ist eine Autorin und Künstlerin. Sie publiziert mehrfach u.a. in der Literaturzeitschrift BAWÜLON (2015), Literaturherbst Heidelberg, Anthologie „Herber Herbst“ der Textgemeinschaft (10/2020); Frankfurter Bibliothek „Gedicht und Gesellschaft 2021“, hrsg. Brentano Gesellschaft (12/2020), Anthologie zum „7.Bubenreuther Literaturwettbewerb“, Tredition Verlag (2021), Unabhängige Literaturzeitschrift „Textmanege“ (2021)
Deutsch
DER ROTE HIMMEL
(erweiterte Übersetzung mit der Widmung den Opfern in der Ukraine)
Von der Sonne roter Himmel
brennt im Feuer,
fragt „Wofür?“. Niemand will
dieses Ungeheuer!
Verängstigte Menschenaugen.
Im Dorf traurige Lieder.
Verzweiflung und Tränen von Frauen
„Bitte! Keiner braucht so einen Krieg wieder!“
Verbrannte und schwarze Bäume,
Von den Kämpfen totes Feld
Schreien zu Menschen: Keiner wollte
Das Erwecken vom Schrecken der Welt!“
In die Gräser eingepflanzte Totenglieder –
Opfer der Sinnlosigkeit und Begierde
Ach, Leute, warum tobtet ihr
schreiend vor Wut:
„Gebt uns mindestens einen Tropfen
vom Blut!“
Es wurde gegeben. Gesehen
Seid ihr gestorben.
In der Leere heulen eure Seelen
Jetzt begreifen: Unnötiges Quillen
ist dieser furchtbare Krieg
Der Krieg – wie Cholera oder die Pest
Läuft in seiner breiten Rüstung
Vernichtet alles bis zum kleinsten Rest
Erwürgt die Menschheit in seiner Verwüstung
Erschreckende Wolken rannten
Es gibt keine Kraft zum Entfliehen
Oh Menschen, wofür brachtet
ihr diesen furchtbaren Fluch des Krieges?
Der Krieg wanderte,
die Gesichter mit Angst durch setzte
die Lippen in starres Grinsen formte
das Leben um ihn herum in Schatten versetzte
nur den Toten frommte
der Hunger verankerte
Hör zu, mein ferner Himmel
Wie die menschlichen Herzen schreien!
Und jemand bettelte „Bitte, nie mehr
lass diesen gewaltigen Krieg fortschreiten!“
P.S.:
Den Opfern und den Kindern
Zu dem Mute in aller Zeiten
In Andenken an unsere Lieben
In der Kraft und dennoch Verzeihung
Den Feinden gegenüber.
Des Gotteskraft erfüllet unsere Herzen
Heute und morgen.
MEINE HOFFNUNG
In den blauen Himmeln
Meiner Hoffnung,
unter den Wolken
irgendwo in der Ferne,
Reift die Bitte
Reift die Kunst
in die Ewigkeit hinein.
Mit den Liedern
Reifen Die Nächte…
Die Kraniche schweben.
Oi, fliege weit weg,
Mein liebes Vöglein!
Damit in dem hellen Himmeln
der Stern erscheint,
mit seinem weißen Diamantenlicht
der reinen Träume,
der Hoffnungen
über unsere Auferstehung
erleuchtet!
Damit mein Land die warmen Sonnenstrahlen
Treffen könnte!
Und meine bleibenden Worte.
Öffnet die Fenster!
Es singen die Kobsare!
Öffnet die Herzen!
Ich komme zu dir, mein Mensch...
Der Fuß irrt sich
Zwischen den Estragon Stängeln.
Öffnet schnell eure Augen, ihr Blinde!
Mögen meine Lider-Abdrücke mutiger schreiten.
Die Feder meines Vogels
wird auf das Tau heruntergleiten.
Ich stehe für dich, mein Land!
Ich lebe für dich, mein Staat!
Ich schätze dich, Ukraine.
In die Ukraine gehe ich!
Schau mal, meine Heimat:
Ich trage dir die Tropfen des Lebens
in meinen Handflächen.
Mit den Liedern wird die Ukraine
Wieder aufblühen!
Mit uns stehen die Kobsaren!
Wie ein Schwert hebe ich mein Wort hoch
Für mein Land, für ein Neues!
Meine Muse, trage mich fort!
Ich schenke dir mein Herz,
Meine Mutter-Erde.
Ich werde die Tür öffnen,
Wo der heilige Stern scheint.
Sieh mein liebes Land:
Heute wurdest du neu geboren.
Ich singe zu dir…
Möge mein Lied
Unter den Wolken und Sternen segeln,
Damit es alle Menschen sinnen könnten
Für die zukünftige Tochter
Für die Söhne - werden wir glauben!
Ich verbeuge mich vor Dir,
Meine Ukraine!
In der Dichtung werde ich läuten
In die Kunst werde ich mich verstreuen.
In den Händen trage ich dir
Die Worte, mein Land
Ich sammle sie,
damit der Schicksalsfrühling aufleuchtet
Mein Schewchenko, der Kobsare,
Ich stehe wie du
Für die Dichtung und poetischen Noten
Für unsere Träume!
Ich wehe mit dem Lied durch die Welt
Ich lebe in der Poesie.
Ströme meine Hoffnung, ströme!
Damit der würdige Stempel
durch die Augen
Ausstrahlt,
die Herzen segnet.
Und die ukrainische Schönheit
sich wieder aufblühen könnte!
Übersetzt von der Lyrikerin
Ukrainian
Червоне небо
Червоне від сонця небо
Неначе палає в огні
Питає: « Навіщо?». Не треба
Тієї лихої війни!
Налякані очі людини…
зажурені пісні в селі
І розпач і сльози дівчини
Благають: « Не треба війни!»
Згорілі і чорні дерева
І мертві від бійок поля
Кричать до людей: « Не треба!»
Жахом пройнялася земля.
Жертви безглуздя, жадоби.
О люди навіщо кричали:
«Дайте хоч краплю крові!»
І душі ревуть в самоті
Тепер розуміють – не треба
Тієї лихої війни.
Війна – як холера, чума
Пройшла по просторам своїм
І все на шляху рознесла
Втопила в своїй пустоті…
Залякані хмари тікали.
Втекти вже не має сил
О люди, навіщо наклали
Страшенне прокляття війни?
Грозою пройшлася свавільно
Пройнявши обличчя жахом
Скрививши вуста могильно
Забравши життя кругом
Лиш мертвим допомагала
І голодом засівала
Ти чуєш далеке небо
Як плачуть людські серця
А хтось же благав: « Не треба!»
Безглузда, жорстока війна...
МОЄ СПОДІВАННЯ.
У блакитному небі
Мого сподівання
Серед хмар, десь далеко
Зріє прохання.
Зріє вічністю творчість.
Зріє краплями вірш.
Зріють піснями ночі…
Журавлі понеслись.
Ой, несись ти далеко,
Мило пташко моя!
Щоб у світлому небі
Засіяла зоря.
Заблищала кришталем
Світлих мрій та надій,
Про відродження наше…
Щоб мій краю зустрів
Теплі промені сонця
Вічні фрази мої.
Відчиняйте віконця!
Підійшли Кобзарі.
Відчиняйте серця!
Я підходжу Людино…
І ступає нога
Серед стебел Полина.
Розкривайте скоріше
Свої очі сліпі!
Хай ступають сміліше
Мої кроки-пісні!
Мого птаха пір’їна
Упаде на росу.
Я за тебе країно!
І Вкраїною живу!
Україну плекаю,
В Україну іду.
Подивися мій краю,
Я в долонях несу
Тобі краплі життя.
Зацвіте знов віршами
Моя рідна земля!
Кобзарі знову з нами!
Я, як меч—своє слово
Підніму до гори.
За країну, за нову
Мене муза, неси!
Я віддам своє серце
Рідно мати-земля.
Я відкрию ті дверці,
Де сіяє зоря.
Подивися мій краю
Ти сьогодні родився.
Я до тебе гукаю…
Моя пісня, несися
Поміж хмар та зірок,
Щоб почули всі люди.
За майбутніх дочок,
За синів – вірить будем!
Я тобі поклонюся
Моя Україно.
У віршах відгукнуся
І в мистецтво полину.
Я несу у долоні
Тобі краю, слова.
Їх збираю, щоб долі
Засіяла весна.
Мій Шевченко, поете
Я стою як і ти
За вірші та буклети
І за мрії свої!
Я несуся у пісні.
Я живу у віршах.
Мої мрії полиньте!
Щоб сіяла в очах,
Щоб в серцях засвітилась
Шаноблива печать!
І краса українська
Знов могла розквітать!