Olga Kovalenko (Ukraine/Deutschland), geb.1986 in der Ukraine, Kiew. ist eine Autorin und Künstlerin. Sie publiziert mehrfach u.a. in der Literaturzeitschrift BAWÜLON (2015), Literaturherbst Heidelberg, Anthologie „Herber Herbst“ der Textgemeinschaft (10/2020); Frankfurter Bibliothek „Gedicht und Gesellschaft 2021“, hrsg. Brentano Gesellschaft (12/2020), Anthologie zum „7.Bubenreuther Literaturwettbewerb“, Tredition Verlag (2021), Unabhängige Literaturzeitschrift „Textmanege“ (2021)

 

 

Deutsch

 

 

 

DER ROTE HIMMEL

(erweiterte Übersetzung mit der Widmung den Opfern in der Ukraine)

 

Von der Sonne roter Himmel

brennt im Feuer,

fragt „Wofür?“. Niemand will

dieses Ungeheuer!

 

Verängstigte Menschenaugen.

Im Dorf traurige Lieder.

Verzweiflung und Tränen von Frauen

„Bitte! Keiner braucht so einen Krieg wieder!“

 

Verbrannte und schwarze Bäume,

Von den Kämpfen totes Feld

Schreien zu Menschen: Keiner wollte

Das Erwecken vom Schrecken der Welt!“

 

In die Gräser eingepflanzte Totenglieder –

Opfer der Sinnlosigkeit und Begierde

Ach, Leute, warum tobtet ihr

schreiend vor Wut:

„Gebt uns mindestens einen Tropfen

vom Blut!“

 

Es wurde gegeben. Gesehen

Seid ihr gestorben.

In der Leere heulen eure Seelen

Jetzt begreifen: Unnötiges Quillen

ist dieser furchtbare Krieg

 

Der Krieg – wie Cholera oder die Pest

Läuft in seiner breiten Rüstung

Vernichtet alles bis zum kleinsten Rest

Erwürgt die Menschheit in seiner Verwüstung

 

Erschreckende Wolken rannten

Es gibt keine Kraft zum Entfliehen

Oh Menschen, wofür brachtet

ihr diesen furchtbaren Fluch des Krieges?

 

Der Krieg wanderte,

die Gesichter mit Angst durch setzte

die Lippen in starres Grinsen formte

das Leben um ihn herum in Schatten versetzte

nur den Toten frommte

der Hunger verankerte

 

 

Hör zu, mein ferner Himmel

Wie die menschlichen Herzen schreien!

Und jemand bettelte „Bitte, nie mehr

lass diesen gewaltigen Krieg fortschreiten!“

 

P.S.:

Den Opfern und den Kindern

Zu dem Mute in aller Zeiten

In Andenken an unsere Lieben

In der Kraft und dennoch Verzeihung

Den Feinden gegenüber.

Des Gotteskraft erfüllet unsere Herzen

Heute und morgen.

 

 

 MEINE HOFFNUNG

 

In den blauen Himmeln

Meiner Hoffnung,

unter den Wolken

irgendwo in der Ferne,

Reift die Bitte

Reift die Kunst

in die Ewigkeit hinein.

Mit den Liedern

Reifen Die Nächte…

Die Kraniche schweben.

Oi, fliege weit weg,

Mein liebes Vöglein!

Damit in dem hellen Himmeln

der Stern erscheint,

mit seinem weißen Diamantenlicht

der reinen Träume,

der Hoffnungen

über unsere Auferstehung

erleuchtet!

Damit mein Land die warmen Sonnenstrahlen

Treffen könnte!

Und meine bleibenden Worte.

Öffnet die Fenster!

Es singen die Kobsare!

Öffnet die Herzen!

Ich komme zu dir, mein Mensch...

Der Fuß irrt sich

Zwischen den Estragon Stängeln.

Öffnet schnell eure Augen, ihr Blinde!

Mögen meine Lider-Abdrücke mutiger schreiten.

Die Feder meines Vogels

wird auf das Tau heruntergleiten.

Ich stehe für dich, mein Land!

Ich lebe für dich, mein Staat!

Ich schätze dich, Ukraine.

In die Ukraine gehe ich!

Schau mal, meine Heimat:

Ich trage dir die Tropfen des Lebens

in meinen Handflächen.

Mit den Liedern wird die Ukraine

Wieder aufblühen!

Mit uns stehen die Kobsaren!

Wie ein Schwert hebe ich mein Wort hoch

Für mein Land, für ein Neues!

Meine Muse, trage mich fort!

Ich schenke dir mein Herz,

Meine Mutter-Erde.

Ich werde die Tür öffnen,

Wo der heilige Stern scheint.

Sieh mein liebes Land:

Heute wurdest du neu geboren.

Ich singe zu dir…

Möge mein Lied

Unter den Wolken und Sternen segeln,

Damit es alle Menschen sinnen könnten

Für die zukünftige Tochter

Für die Söhne - werden wir glauben!

Ich verbeuge mich vor Dir,

Meine Ukraine!

In der Dichtung werde ich läuten

In die Kunst werde ich mich verstreuen.

In den Händen trage ich dir

Die Worte, mein Land

Ich sammle sie,

damit der Schicksalsfrühling aufleuchtet

Mein Schewchenko, der Kobsare,

Ich stehe wie du

Für die Dichtung und poetischen Noten

Für unsere Träume!

Ich wehe mit dem Lied durch die Welt

Ich lebe in der Poesie.

Ströme meine Hoffnung, ströme!

Damit der würdige Stempel

durch die Augen

Ausstrahlt,

die Herzen segnet.

Und die ukrainische Schönheit

sich wieder aufblühen könnte!

 

Übersetzt von der Lyrikerin

Ukrainian

 

 

 

Червоне небо

 

 

Червоне від сонця небо   

Неначе палає в огні

Питає: « Навіщо?». Не треба

Тієї лихої війни!

 

Налякані очі людини…

зажурені пісні в селі    

І розпач і сльози дівчини

Благають: « Не треба війни!»

 

Згорілі і чорні дерева

І мертві від бійок поля

Кричать до людей: « Не треба

Жахом пройнялася земля.

 

Усіяні трупами трави                         

Жертви безглуздя, жадоби.                        

О люди навіщо кричали:

«Дайте хоч краплю крові!» 

 

Дали. Побачили. Вмерли…

І душі ревуть в самоті

Тепер розуміють – не треба

Тієї лихої війни.

 

Війна – як холера, чума

Пройшла по просторам своїм

І все на шляху рознесла

Втопила в своїй пустоті…       

 

Залякані хмари тікали.

Втекти вже не має сил

О люди, навіщо наклали

Страшенне прокляття війни?

 

Грозою пройшлася свавільно

Пройнявши обличчя жахом

Скрививши вуста могильно

Забравши життя кругом

Лиш мертвим допомагала

І голодом засівала

 

Ти чуєш далеке небо

Як плачуть людські серця

А хтось же благав: « Не треба!»

Безглузда, жорстока війна...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МОЄ СПОДІВАННЯ.

 

У блакитному небі

Мого сподівання

Серед хмар, десь далеко

Зріє прохання.

Зріє вічністю творчість.

Зріє краплями вірш.

Зріють піснями ночі…

Журавлі понеслись.

Ой, несись ти далеко,

Мило пташко моя!

Щоб у світлому небі

Засіяла зоря.

Заблищала кришталем

Світлих мрій та надій,

Про відродження наше…

Щоб мій краю зустрів

Теплі промені сонця

Вічні фрази мої.

Відчиняйте віконця!

Підійшли Кобзарі.

Відчиняйте серця!

Я підходжу Людино…

І ступає нога

Серед стебел Полина.

Розкривайте скоріше

Свої очі сліпі!

Хай ступають сміліше

Мої кроки-пісні!

Мого птаха пір’їна

Упаде на росу.

Я за тебе країно!

І Вкраїною живу!

Україну плекаю,

В Україну іду.

Подивися мій краю,

Я в долонях несу

Тобі краплі життя.

Зацвіте знов віршами

Моя рідна земля!

 

Кобзарі знову з нами!

Я, як меч—своє слово

Підніму до гори.

За країну, за нову

Мене муза, неси!

Я віддам своє серце

Рідно мати-земля.

Я відкрию ті дверці,

Де сіяє зоря.

Подивися мій краю

Ти сьогодні родився.

Я до тебе гукаю…

Моя пісня, несися

Поміж хмар та зірок,

Щоб почули всі люди.

За майбутніх дочок,

За синів – вірить будем!

Я тобі поклонюся

Моя Україно.

У віршах відгукнуся

І в мистецтво полину.

Я несу у долоні

Тобі краю, слова.

Їх збираю, щоб долі

Засіяла весна.

Мій Шевченко, поете

Я стою як і ти

За вірші та буклети

І за мрії свої!

Я несуся у пісні.

Я живу у віршах.

Мої мрії полиньте!

Щоб сіяла в очах,

Щоб в серцях засвітилась

Шаноблива печать!

І краса українська

Знов могла розквітать!